Про себе
Програмуванням захопився у 14 років. У той час мені подобалася гра GTA: San Andreas. Я відклав зі шкільних обідів 50 гривень, придбав приватний сервер і став його адміном. Треба було його розвивати та стежити, щоб інші гравці завжди мали до нього доступ. Так я почав вивчати PHP, MySQL та інші вебтехнології.
За рік почав брати перші замовлення з веброзробки на фрилансі. А ще створив маленьке агентство з копірайтингу та SMM, з якого отримував гроші, поки вчився у школі. Частину завдань виконував сам, а на деякі знаходив фрилансерів.
У 17 років вступив до Чернівецького національного університету на прикладну математику. На першому курсі паралельно з навчанням запускав невеликі проєкти: інтернет-магазин постільної білизни та сервіс з доставки їжі із супермаркетів. Не покидав і фриланс, адже він приносив більше грошей, ніж стартапи. Якщо замислитись, що мене більше цікавило — бізнес чи програмування, то я не можу вибрати щось одне.
У мене були плани розвивати проєкт з доставки їжі, ми з партнером навіть знайшли фінансування — українського інвестора. Але у 2014 році сталася війна. Інвестор вирішив взяти паузу через невизначену ситуацію в країні. Тоді я теж зрозумів, що зараз невдалий час для стартапів, і вирішив підтягнути знання із програмування. Після кількох онлайн-курсів з PHP знайшов першу серйозну роботу. Мене взяли Junior-розробником у компанію Paymentwall.
Так після першого курсу я покинув ЧНУ і переїхав до Києва. Там вступив до НАУ, проте й у цьому виші провчився лише семестр. У Paymentwall відкрили R&D-офіс у В’єтнамі та шукали охочих поїхати туди на роботу. За кілька тижнів до мого 19-річчя мені купили квиток в одну сторону до Ханоя.
У В’єтнамі я провів пів року. За цей час дуже виріс у технічному плані: мені давали цікаві завдання. Я був одним з основних розробників сервісу електронних інвойсів, це важливий продукт компанії. До того ж у перший місяць я дослідив всі визначні місця Ханоя, а після цього майже весь вільний час приділяв роботі. У чужому місті без друзів більше й не було чим зайнятись.
Влітку 2015-го повернувся до Києва і пропрацював у Paymentwall ще півтора року. Компанію покинув через стан здоров’я: мені не підходив «офісний», малорухливий спосіб життя.
Після цього повернувся до фрилансу для американських стартапів. Я виконував роль Software-консультанта: не тільки писав код, а й брав на себе менеджерські завдання. Наприклад, допоміг двом компаніям створити продуктові віддалені команди в Україні.
Річ у тім, що я відчув, що уперся в стелю як розробник. Щоб розвиватись далі, потрібно було або шукати складніші технічні задачі, або нові задачі з інших сфер. Тоді я замислився, як я можу взагалі збільшити свою ефективність досягнення нових цілей.
Коли я був розробником у компанії, мій «важіль» впливу складав 8 фултайм-годин, які були направлені в робочий проєкт, плюс ще 4 години після роботи, які я міг направляти кудись ще. Сумарно — 12 робочих годин на день. На менеджерській позиції він більший: це мої власні 12 годин + 8×n (8 робочих годин кожного з n-людей у команді). Тобто робота управлінця — більш ефективна для досягнення цілей, ніж робота звичайного програміста.
Проте свобода вибору найманого менеджера завжди залежить від рішень керівництва компанії. Тому я завжди хотів перейти на рівень із ще більшим важелем впливу. А для цього треба самому стати причиною того, щоб навколо тебе зібралися люди, дати їм можливість розвиватись і заробляти гроші. Тому я не покидав ідеї запустити власний бізнес.
Про власний бізнес
У 2017 році ми з партнеркою Анастасією Павлишиною запустили онлайн-курси з програмування Doge Codes. Проєкт був успішним, ми випустили кілька сотень студентів. Але за півтора року вирішили закрити курси. У той час в Україні ввели воєнний стан через російську агресію у Керченській протоці, і ми не бачили можливостей розвивати проєкт у регіоні з великою економічною і політичною невизначеністю. До того ж зникло бажання працювати на ринку СНД. Причин назбиралось багато: піратство, низька купівельна спроможність людей, відсутність звички взагалі платити за освіту.
У січні 2019-го ми з партнеркою вступили до акселератора Sector X на базі інноваційного парку UNIT.City. Там планували переробити онлайн-курси, щоб перезапустити їх на глобальний ринок. Навіть отримали пропозицію від інвестора, але для цього мали на кілька місяців переїхати до Нью-Йорка. Проте не склалося — нам не дали візу. І ми стали думати, що робити далі.
Ще за часів Doge Codes нас часто питали, де ми взяли такий класний дизайн сайту. Його робив один крутий хлопець, який зазвичай співпрацює тільки з великими компаніями за чималі гроші. Нам він зробив проєкт за чверть своєї звичайної ставки як фрилансер.
Ми подумали, що є багато компаній, яким періодично потрібен дизайн. Їм немає сенсу брати професіонала в штат, але вони прагнуть якісного та швидкого виконання завдання. З фрилансерами цього добитись не завжди просто. Так і народилась ідея Pizdata: «упакувати» хороших фрилансерів у такий продукт, щоб клієнт замовляв передплату та отримував безлімітний доступ до фахівців.
Проєкт запустили у травні 2019 року. За 10 днів я зробив простий сайт-візитку, ми написали про це пост у фейсбуці й одразу отримали першого замовника. Клієнт тільки пройшов в Y Combinator — найкращий у світі акселератор стартапів, і йому терміново був потрібний дизайн для сайту. За два тижні мала бути публікація його проєкту в TechCrunch.
Згодом я розробив повноцінну вебплатформу, де клієнт замовляє передплату, і поки вона діє, може розміщувати завдання з дизайну. Платформа визначає тип завдання і відсилає її одному з дизайнерів. Якщо раптом вибраний дизайнер замовнику не підходить, є функція його замінити. Але таке буває рідко, десь у 3-5% замовлень.
Сьогодні в нашій команді 7 штатних дизайнерів і близько 10 на фрилансі, залучаємо їх періодично. За рік роботи в нас було понад 70 клієнтів, серед них IT-компанії Genesis, Restream, People.ai та Reply. Більшість клієнтів із США, також є замовники з України, Європи та Австралії.
Назва Pizdata прилипла майже випадково. Ще у 2017 році ми проходили онлайн-школу Y Combinator і під час навчання робили перші спроби запускати продуктові стартапи в інтернеті. Зокрема, розробляли застосунки для інтернет-магазинів і для цього проєкту зареєстрували в США компанію Pizdata. Стартап не «злетів», проте компанія залишилася. Адже дешевше було платити податки за нульові обороти, ніж залучати юристів і ліквідувати бізнес. От ми й не витрачали час і гроші на бюрократію з відкриттям нової юрособи, а скористалися наявною компанією.
Проте наразі ми закінчуємо ребрендинг — перейменовуємо компанію в Awesomic. Річ у тім, що для іноземних клієнтів назва Pizdata звучить незрозуміло, жарт втрачає сенс. Тому підібрали схоже за значенням слово англійською. До того ж наші клієнти часто резюмують фінальний варіант дизайну словом «Awesome!».
Інша проблема в тому, що домен Pizdata.is — це Ісландія. Це не дуже зручно для міжнародної компанії. Тепер переходимо на більш звичний для закордонних клієнтів «io».
Крім цього, ми не очікували, скільки хайпу викличе наша стара назва в українській спільноті. На платформу постійно лився нецільовий трафік. У піковий місяць було до 30 тисяч «безкоштовних» відвідувачів, водночас 10-15 тисяч — із профілю компанії на DOU. Але це давало й позитивний результат: люди нас запам’ятовували та при нагоді рекомендували друзям, які шукали дизайнерів. Однак, думаю, за рік ми отримали максимально можливе охоплення з цього каналу.
#ceo #php
